«І я також свідчу всякому, хто чує слова пророцтва книги цієї: коли хто додасть щось до них, на того накладе Бог покарання, про які написано в книзі цій; і коли хто відійме щось від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя і у святому місті, і в тому, що написано в книзі цій»… (Откр. 22; 18-19)

Одним із основних факторів людського життя є віра віруючої людини в Бога; невіруючої людини – в партію, інші божества, талісмани, предмети, атрибути, амулети та ін. Святі отці церкви вчать, що віра людини повинна бути чистою, щирою, сердечною, без домішок лукавства, хитрощів, чогось недоброго. Недаремно у Священному Євангелії написано: «…будьте як діти…» (Мф.18;3)


Віра, нація, мова

«І я також свідчу всякому, хто чує слова пророцтва книги цієї: коли хто додасть щось до них, на того накладе Бог покарання, про які написано в книзі цій; і коли хто відійме щось від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя і у святому місті, і в тому, що написано в книзі цій»… (Откр. 22; 18-19)

Одним із основних факторів людського життя є віра віруючої людини в Бога; невіруючої людини – в партію, інші божества, талісмани, предмети, атрибути, амулети та ін. Святі отці церкви вчать, що віра людини повинна бути чистою, щирою, сердечною, без домішок лукавства, хитрощів, чогось недоброго. Недаремно у Священному Євангелії написано: «…будьте як діти…» (Мф.18;3)

Коли людина не може справитись зі своїм покликанням, обов’язком, тоді починає виправдовувати себе перед Богом. Молитва – це розмова з Богом. Слід звернути особливу увагу на те, що коли людина, наприклад, яка не хоче жити за Божим Законом: молитись, поститись, ходити до храму, творити діла, які можуть виправдовувати її, як християнина, то Бог від того не втратить свого Божества. Господь, як був безтілесним невидимим Духом (Ін.4;24), так ним і залишиться; як був Вічним (Псал.89, 3 Кс. 40;28), так ним і буде: « Я є Альфа і Омега, початок і кінець, говорить господь, який є і був і гряде, Вседержитель» (Откр.1;8). Як був незмінним (Як. 1;17, Мал.3;6), всемогутнім (Бут.17;1. , Лк.1;37), всюдиприсутнім (Псал.138; 7-12), всезнаючим (1 Ін. 3;20., Євр.4;13), всеблагим (Мф.19;17), Владикою і Царем (Мф.2;2) – ці властивості від Бога ніде і не дінуться. Інша справа, коли через гріховне життя людина затьмарює свій розум і душу, і хоче бачити Бога не таким, яким Бог є, а таким, якого сама вигадала. Коли наш Господь дав Свій Закон, щось дозволив і в чомусь обмежив, та це лише для того, щоб вберегти всоє творіння від загибелі, бо людина, – це не тільки тіло, але й дух, і душа; смертне і безсмертне.
У наш, непростий для духовного життя, час дуже важко залишитись християнином: багато спокус, випробувань, які випадають на нашу долю,дуже часто бувають для нас непосильними, а впоратись з ними без Бога неможливо, а тут щей різні християнські конфесії говорять нам про те, що Бог не один, (як говориться у слов’янському тексті Єдін), а їх декілька. Той бог з’явився у 1921 році, потім відновив своє існування у 1942 році і пізніше у 1989 році; інший бог з’явився у 1992 році., інші ще пізніше, або раніше. І в пересічної простої людини виникає питання і без того у безліччі світських проблем: а яка різниця, якому Богу молитись, Бог же ж один, і тим більше на якій мові? Ну, ніби так. Але є Закон Божий, є й закон Державний. Коли порушується закон Державний – приймаються міри, скоріше покарання для врегулювання ситуації. Коли ж порушується Закон Божий, то виходить – на це можна закрити очі, – ми ж громадяни Держави, а не діти Божі?
Мова у богослужбовій практиці відіграє важливу роль. Коли звернутись до часів Старого Заповіту, то можна побачити що:
а) мова єврейського народу часто змінювалась , книжники ж залишили текст Священного Письма без змін, обмежившись лише його поясненням для народу;
б) у зв’язку з пошкодженням єврейського тексту Промислом Божим (Стрітення Господнє) було збережно його у формі грецького перекладу (Септуагінти), який був зроблений під безпосереднім керівництвом Духа Божого;
в) східна Грецька церква, яка прийняла Септуагинту (переклад 70-ти праведних книжних мужів), не перекладала її на новогрецьку мову, а тлумачила народу Біблію за старим перекладом;
г) слов’янський переклад, зроблений святим Кирилом і Мефодієм, заснований на Септуагінті.
Слід зауважити, що кожен новий переклад Священного письма так змінює його зміст в окремих місцях, що це призводить до зміни його змісту.

Коли ж говорити про українську націю , мову і культуру, то знову ж слід звернутись до історії, але вже не Старого чи Нового Заповітів, а до нашої древньої, Руської.

При хрещенні князем Володимиром Святої Київської Русі, теритоорія якої на той час займала мало не пів Європи, то у Візантії були запрошені і привезені священослужителі, які звершували богослужіння на незрозумілій для нашого народу грецькій мові. Потім була взята зрозуміла мова, спеціально створена для церковного вжитку слов’янських народів святими братами Кирилом і Мефодієм. Вона прийшла до нас з Болгарії, а не з Москви, про яку тоді навіть і згадки не було, бо лише через півтори сотні років (1248р.) Київський князь Юрій Долгорукий поїхав на північ і там збудував Москву. Туди він повіз нашу культуру, звичаї, освіту, в тому числі й церквоно-слов’янську мову, котра вплинула на побутову російську , на яку вплинула також мова монголо-татарських яничар. Так що наша – побутова й церковна у Києві пішла до Москви, а не з Москви до Києва, на Україну.
Отже, наша богослужбова мова – це мова церковна, і разом з тим древньоукраїнська. Доречно буде згадати про те, якою мовою була написана «Повість минулих літ» преп. Нестора Літописця і «Слово о полку Ігоревім», які вивчались у школах раніше. Була лише одна відмінність – написаний текст тоді був без розділових знаків і відокремлених слів.

Причиною для перенесення митрополичої кафедри до Москви послужило декілька факторів, які забуваються, або не розголошуються. Згадаймо період, коли це було зроблено.
Монголо-татарське іго. Нашестя татар, знищення міст, сіл, руйнування храмів. Тодішньому митрополиту Петру (родом з Волині, кафедра якого знаходилась в Києві, з титулом Київський і Всієї Русі) після опустошення столиці, де залишилось уцілілих близько 200 дворів, ніде було зупинитись і управляти церквою, тим більше кінця цьому ігу ще не було і видно. Кафедра поступово переміщається на північ, де було більш спокійно. Спочатку було обрано місто володимир на річці клязьмі (нині обласний центр), потім м. Москву, де з допомогою князя Івана Калити засновано духовний і світський центри . То хто ж в цьому винен? Митрополит Петро? Монголо-татари? Іван Калита? Наші предки, котрі не змогли надати притулок Першосвятителю і утримати церковну кафедру у Києві? Чи можливо ще хтось?
А далі історія на місці не стоїть, і на сьогодні маємо те, що поділу нашому немає кінця, як міжусобицям свого часу, які поділили нашу Величезну Русь.

Президенти нашої Держави присягають вірно служити народу України на Пересопницькому Євангелії, яке переведено на тодішню українську мову років 400 тому. Пробував зрозуміти прочитане – не зміг.
Якщо говорити загалом, хто глибше цікавиться цією темою, то корисно також знати, що в Російській Федерації серед частини віруючих людей вже давно йде мова про те, щоб служилось у церкві не слов’янською мовою, а російською і по великому рахунку росіянам слов’янська мова ще більше не зрозуміла, ніж нам, українцям. Тож, думаю, що віра повинна базуватись не на штучних конфліктах, невихованості, нікчемності, незнанні історії, не на мові – перед Високим, Божественним, Вічним. І не слід брати на себе місію, до якої ми не покликані.

«Неправедний хай ще чинить неправду, нечистий хай ще оскверняється, праведний же хай ще творить правду, і святий хай ще освячується. Ось гряду скоро, і відплата Моя зі Мною, щоб воздати кожному за діла його» (Откр.22; 11-12)

настоятель Свято-Яківського храму с.Микулин, Гощанського району прот.Іоан (Лойко)