Нарешті настало довгоочікуване літо. Це чудовий час відпочинку, теплий, сонячний, привітний, з незмінними вилазками  на природу, димком від багаття, купанням у потеплілих водоймах, піснями і... комарами, і кліщами, куди ж без них! А ще - розкриті від здивування і задоволення дитячі оченята, які радісно зустрічають Богом створений навколишній світ і природу.

Як радісно і святково проходять години  на природі! Особливо таке проведення часу полюбляють діти нащого  Духовно - просвітницького центру, адже для них - затворників багатоповерхівок, асфальтно-бетоних дворів і задушливої міської суєти - вилазка на природу, як розкриті двері в новий світ та як ковток свіжого повітря в прямому значенні  цього слова.

{loadposition mali}

Архітектурні церковні пам’ятки нашого краю

Нарешті настало довгоочікуване літо. Це чудовий час відпочинку, теплий, сонячний, привітний, з незмінними вилазками  на природу, димком від багаття, купанням у потеплілих водоймах, піснями і... комарами, і кліщами, куди ж без них! А ще - розкриті від здивування і задоволення дитячі оченята, які радісно зустрічають Богом створений навколишній світ і природу.

Як радісно і святково проходять години  на природі! Особливо таке проведення часу полюбляють діти нащого  Духовно - просвітницького центру, адже для них - затворників багатоповерхівок, асфальтно-бетоних дворів і задушливої міської суєти - вилазка на природу, як розкриті двері в новий світ та як ковток свіжого повітря в прямому значенні  цього слова.

 Тут немає звичних іграшок, телевізора, тут навіть забуваються такі життєво необхідні телефони та планшети, зате являється можливість бігати, стрибати, лазити по деревах, копати, досліджувати, спостерігати і знову бігати, стрибати... поки не закінчиться день. Загалом, сумувати на природі дитям ніколи, особливо, якщо ще й підбирається дружня, невгамовна компанія однолітків.

Вирушаючи на природу, викладацький колектив Духовно - просвітницького центру ні на хвилину не  розслабляється, адже на кожному кроці наших дітей підстерігають небезпеки, травми, удари, порізи, опіки, укуси... хоч не вибирайся нікуди. Але не треба впадати в паніку, залякувати  себе і дітей завчасно. Викладачі проводять інструктажі з техніки безпеки, обговорюють правила поведінки на природі. А щоб інформація краще засвоїлася, а не проскочила повз вуха слідом за мухою, що пролетіла, роблять  це в доступній формі, наочно демонструючи  дітям, що підстерігає їх у тому чи іншому  випадку, якщо ігнорувати правила поведінки.

Ось і настав довгоочікуваний день коли вихованці старших груп відправляються у подорож. Хвацько підрулив до стоянки автобус, наданий районними відділом освіти, і, за декілька хвилин діти осідлали залізного коня, як завжди, з благословення о.Михаїла відправилися в «путь дорожку». Залишились позаду Віньківці і нас своєю тихою буденністю зустрічає древній Зіньків (колишнє місто, а сьогодні - село, Зіньків лежить на крутих мальовничих схилах річки Ушиця у Віньковецькому районі Хмельницької області. Першу писемну згадку про нього зустрічаємо у 1404 році, коли польський король Владислав Ягайло подарував Зіньків разом з його околицями кам'янецькому старості Петру Шафранцю).

Екскурсія розпочалась з історичного місця - залишків древнього замку Зінькова (фортецю звели з великих блоків місцевого пісковику і вапняку на місці старого (можливо, дерев'яного) укріплення XIII - XIV століть), іде захоплююча розповідь всіма шанованої та мудрої людини, колишнього начальника відділу освіти Олександра Григоровича Рудницького. Екскурсія продовжується біля палацу князя Людвіка Вюртемберзького, де гостинно зустріла нас директор Зіньківсього НВК Вох Марія Степанівна.

Наша мандрівка продовжується. Спускаємося мальовничими схилами вниз до річки Ушиці, піднімаємось до верху, і ось перед всіма, дійсно як  із сивої давнини, постав у всій своїй величі Свято – Михайлівський храм, місце, де ти поринаєш в історичні події рідного краю. 

"Стоять, похиливши голови, молоді, завзяті та сивочолі козаки, тільки-но здобута перемога над загарбниками і на тіла героїв-побратимів, що загинули, боронячи рідній край, під журливий спів " вічная  пам'ять" шапками, хто жменями насипають курган землі на  якому потім будують храм".

В храмі, куди зайшли з благословення настоятеля храму о. Василія,  особлива духовна  атмосфера, вона дуже позитивно впливає під час екскурсії на дітей. Всі були вражені щирою, духовною та грамотною  розповіддю О.Г Рудницького.

 Спаси Вас Господи, Олександре Григоровичу.

 Потім Адамівка, знову розмова про церковно-оборонну споруду, храм Покрови Пресвятої Богородиці та історичний бренд адамівчан -гончарство.                    

Продовження екскурсії в с. Сутківці, нехай і сумна, але дуже приємна і духовна бесіда вчительки Духовно - просвітницького центру  В Й Когут про героїчні та духовні події чудової фортеці-храму.

Перекусивши бутербродами, рушаємо далі до свого основного місця призначення, палацово-паркового комплексу Орловських – Маліївець. Тут є все для духовно-морального виховання дітей, а особливо віньківчан,  тому, що на місці зруйнованого храму залишилась статуя покровителя Віньковець, преподобного Онуфрія Великого, грот святого Онуфрія  під водоспадом,  де проводили час в молитвенному стоянні ченці (тут був ранньо-слов'янський скельний монастир), з подібної молитви розпочали і ми своє перебування.

А який красивий поряд палац,  дійсно витвір подільського будівничого мистецтва (палацо-парковий ансамбль створено наприкінці XVIII ст. як резиденцію польських поміщиків Орловських за участю архітектора Доменіко Мерліні, паркобудівничого родини Орловських Діонісія МакКлера, садівника Д.Клігера). Гарно проводять екскурсію викладачі Духовно - просвітницького центру В.Й Когут та Г.Й. Бернацька.

Все почуте, приємно впливає на настрій дітей. Проходячи алеями парку, краєм ока помічаєш, як наші хлопці та дівчата, не звертаючи ні на кого уваги, але приділяючи увагу одне одним  з такими стрункими осанками пробують пройтись подібно панам і панянкам, які колись тут прогулювалися під парасольками, насолоджуючись красою такого чудового краєвиду.

Все обривається дзвінким голосом викладачів, діти  - всі за роботу "война войной, а обед по расписанию" і розпочалась творча робота по приготуванню обіду, під вмілим керівництвом матушки Люби  та Чернюк Наталії  Петрівни робота закипіла, всі дівчатка  зайняті приготуванням їжі, а хлопці, як справжні чоловіки, під керівництвом наших інструкторів  Сабурова Петра та Чернюка Олександра, зайнялися вибором місця для розташування наших туристів, приготуванням багаття і заготівлею дров. Смачна їжа та  гарна  Божа днина, надала можливість по обіді  на нетривалий відпочинок,  розкинувшись на прогрітій сонцем землі, ще раз насолодитись її красою.

 Так і хочеться закричати словами з пісні Алли Пугачової « Дай нам, Боже, чуть побольше, счастья и любви, и друзей хороших тоже, чтоб не подвели…»

Сонце потихеньку збавляє  свою міць, відчувається вечірня прохолода,  день   підходить до завершення, але забави продовжуються, попереду цікавий конкурс від о. Михаїла, благодійника та ініціатора поїздки.  Учасникам конкурсу потрібно відповісти на цікаві запитання, в кого буде найбільше правильних відповідей - грошова винагорода.

Запитання:

 Що можна приготувати та не можна з'їсти?

 Чи може ворона літати коли на хвості сидить собака?

 Що особисто твоє,  хтось використовує більше чим ти сам?

 і так далі, участь в конкурсі  приймали  всі,  під бурхливі аплодисменти та за згодою всіх учасників, перемогу виборола матушка Люба, тут же розпорядившись виграшем, матушка закупила на всіх морозиво.

 Закінчився день, зморені, але приємно вражені та  задоволені всі учасники походу, навівши порядок після себе, подякували Богу і з Його благословенням повернулись  додому. Всі знають і вірять, що це є не остання поїздка.

Хочеться щиро відзначити та порадіти за таку, поки ще невпевнену, але дуже потрібну для підростаючого покоління, співпрацю Духовно - просвітницького центру з відділом освіти. Настоятель Свято – Воскресінського  храму о. Михаїл надає своє благословіння на всіх, хто прийняв участь в екскурсійній поїздці дітей Духовно - просвітницького центру та щиро дякує особисто голові районної адміністрації Віталію Борисовичу Лелюку, начальнику відділу освіти  Василю Івановичу Гевку та прокурору Віньковецького району Ользі Миколаївні Кравцовій за безкорисливу допомогу. Многія і благія Вам літа.

{loadposition mali}