Відмінність між статями є особливий дар Творця створеним Ним людям. «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх» (Бут. 1, 27). Будучи однаковою мірою носіями образу Божого й людського достоїнства, чоловік і жінка створені для цілісного єднання одне з одним у любові: «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою, і пристане до жінки своєї; і будуть двоє одна плоть» (Бут. 2, 24).

Втілюючи початкову волю Господа про створіння, благословенний Ним подружній союз стає засобом продовження й примно­ження людського роду: «І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею» (Бут. 1, 28). Особ­ливості статей не обмежуються тілесними відмінностями. Чоловік і жінка являють собою два різних образи існування в єдиному людстві. Вони по­требують спілкування й взаємного доповнення.


Відмінність між статями є особливий дар Творця створеним Ним людям. «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх» (Бут. 1, 27). Будучи однаковою мірою носіями образу Божого й людського достоїнства, чоловік і жінка створені для цілісного єднання одне з одним у любові: «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою, і пристане до жінки своєї; і будуть двоє одна плоть» (Бут. 2, 24).

Втілюючи початкову волю Господа про створіння, благословенний Ним подружній союз стає засобом продовження й примно­ження людського роду: «І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею» (Бут. 1, 28). Особ­ливості статей не обмежуються тілесними відмінностями. Чоловік і жінка являють собою два різних образи існування в єдиному людстві. Вони по­требують спілкування й взаємного доповнення.

Згідно з римським правом, яке було взято за основу цивільних кодексів більшості сучасних держав, шлюб є угодою між двома вільними у своєму виборі сторонами. Церква сприйняла це визначення шлюбу, осми­сливши його, виходячи із свідчень Святого Письма. Римський юрист Модестін (III ст.) дав таке визначення шлюбу: «Шлюб є союз чоловіка й жінки, спільність усього життя, співучасть у божеському та людському праві». Практично в незмінному вигляді це визначення ввійшло до канонічних збі­рників Православної Церкви.

Ран­ньохристиянські отці й учителі Церкви також спиралися на римські уявлен­ня про шлюб. Так Афінагор у своїй Апології до імператора Марка Аврелія (II ст.) пише: «Кожний із нас вважає своєю жінкою ту, з якою одружений згідно із законами».

Християнство збагатило язичницьке та старозавітне розуміння шлюбу величним образом союзу Христа й Церкви. «Жінки коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слово; щоб поставити її перед собою славною Церквою, яка не має плями, чи пороку, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки лю­бити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його. Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю відносно Христа і Цер­кви. Отже, кожен з вас нехай любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай боїться свого чоловіка» (Єф. 5, 22-33). Для християн шлюб став не просто юридичною угодою, засобом продовження роду й задоволення тимчасових природних потреб, але, за словом святителя Іоанна Златоус­та, «таїнством любові», вічним єднанням подружжя у Христі. Спочатку хри­стияни засвідчували шлюб церковним благословенням і спільною участю в Євхаристії, що було найдавнішою формою здійснення Таїнства Шлюбу.

«Необхідно покликати свяще­ників і молитвами та благословеннями утвердити подружжя в спільному житті, щоб... подружжя в радості проводило життя, поєднуване допомогою Божою», — говорив святитель Іоанн Златоуст. Святитель Амвросій Медіоланський зазначав, що «шлюб повинен бути освячений покровом і благо­словенням священицьким».

Спільність віри чоловіка та жінки, які є членами тіла Христового, — найважливіша умова справді християнського й церковного шлюбу. Тільки єдина у вірі сім'я може стати «домашньою Церквою» (Рим. 16, 5; Флм. 1, 2), в якій чоловік і жінка разом з дітьми зростають у духовному вдосконаленні й пізнанні Бога.Відсутність однодумності становить серйозну загрозу для цілісності подружнього союзу. Саме тому Церква вважає своїм обов'язком закликати віруючих брати шлюб «тільки в Господі» (1 Кор. 7, 39), тобто з тими, хто поділяє їхні християнські переконання. Однак Церква з повагою ставиться і до такого шлюбу, в якому лише одна сторона належить до православної віри, згідно зі словами святого апостола Павла: «Невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, і жінка невіруюча освячується чоло­віком віруючим» (1 Кор. 7, 14).Церква наголошує на довічній вірності подружжя та непорушності православного шлюбу, спираючись на слова Господа Ісуса Христа: «Що Бог з'єднав, того чоловік нехай не розлучає...”

Матеріал взято з сайту "Українська Православна Церква"