Жили, працювали, любили, творили, раділи і сумували, будували  й руйнували люди різні — самотні і сімейні; ті, хто втратив рідних до того, як сам вирушив у вічну дорогу, і ті, що не навчили своїх рідних молитви і життю у церкві; ті, що творили добро і милосердям засівали ниви людських сердець, — за них обов’язково хтось помолиться, і ті, які торували собі дорогу злими справами і жорстокосердістю — хто помолиться за них?

Кожна душа потребує молитовного предстояння перед Престолом Всевишнього за неї.

І тому Церква молиться за усіх спочилих. В цей день православні моляться за усіх померлих своїх родичів пам’ятаючи, що хоч їхні тіла лежать у могилах, їхня душа не перестає існувати, і більше цього: вона потребує наших з вами молитов.Є особливі дні в році, коли вся Церква з благоговінням і любов’ю молитовно згадує всіх “від віку”, тобто в усі часи, померлих своїх побратимів у вірі. За Статутом Православної Церкви таке поминання спочилих відбувається в суботні дні. І це не випадково. Ми знаємо, що саме у Велику Суботу, напередодні Свого Воскресіння, Господь Ісус Христос мертвий перебував у гробі. Цей зворушливий звичай має коріння в глибокій вірі православних християн у те, що людина безсмертна і її душа, одного разу народившись, буде жити вічно, що видима нами смерть – це тимчасовий сон, сон для тіла, і час тріумфу для звільненої душі. Смерті немає, каже нам Церква, є лиш перехід, переставлення з цього світу в інший світ… І кожен з нас одного разу вже пережив подібний перехід при народженні, коли йшли в такий невідомий для нас світ.

Так само страждає і тремтить душа, що покидає своє  тіло. Але проходить зовсім трохи часу, і вираз скорботи і страждання на обличчі спочилого зникає, лик його робиться прозорішим, і заспокоюється. Душа народилася в інший світ! Ось тому ми й можемо своєю молитвою бажати нашим померлим близьким блаженного упокоєння там, у спокої і світлі, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне…

Тому, знаючи про вічне буття душі людської “за зримою межею смерті”, ми молимося з надією і вірою, що наші молитви допоможуть душі в її потойбічних мандрах, зміцнять її в момент страшного останнього вибору між світлом і темрявою, захистять від нападу злих сил…

І ось, 5 березня, в суботу, православні християни зберуться в храми, щоб разом помолитися за “спочилих отців і братів наших”. Перші, про кого ми згадуємо, молячись за померлих, – наші спочилі батьки. Тому і субота, присвячена молитовній пам’яті спочилих, називається “батьківською”. 

 У дні поминання спочилих православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Всі імена повинні бути дані в церковному написанні (наприклад, Татіани, Алексія) і повністю (Василя, Євдокії, а не Васі, Дусі). Крім того, як пожертвування в храм прийнято приносити продукти. Як правило, на канон кладуть хліб, солодощі, фрукти, овочі і т. д. Можна приносити борошно для просфор, кагор для здійснення літургії, свічки і масло для лампад. Головне, щоб православні не обмежувалися поданням записок та внесенням пожертви на храм, а кожен знайшов можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого.

Небіжчики не потребують  ні  гробу, ні надмогильного пам’ятника, ні поминальних столів - все це є лише данина традиціям, нехай і досить благочестивим. Але вічно жива душа померлого відчуває велику потребу в постійній молитві, бо не може сама творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Господа. Тож  маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро. Як завзято беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті! Велика сила щирої молитви, і яка розрадою є обітниця, що її дає Господь з безмежної ласки Своєї! «Він учинить, – каже цар Давид, – волю тих, які його бояться; заклик їхній почує і спасе їх» (Пс. 145:19). Також і Спаситель говорить до нас: «Якщо перебуватимете в Мені і слова Мої у вас будуть, то чого б ви не захотіли, просіть, буде вам»

Тому будемо завжди пам'ятати наших усопших близьких, знайомих, друзів, ворогів, православних воїнів: молитися за них, подавати милостиню, поминати їх в домашній і церковній молитві, для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою: «Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!»