"Кого болить, той кричить"

Останнім часом обласна преса рясніє лжесплетіннями про Свято-Успенську Почаївську Лавру, що будоражить віруючих і прихожан, настроює проти Святині.

Підстьогувані "щирими патріотами", шановані журналісти поносять наш монастир і його насельників. За що, скажіть? За яку провину?

Може за те, що, дякуючи Богу, ми вистояли у Радянські часи гонінь і не продалися, не давши можливості безбожникам перетворити обитель у музей? За те, що дали православному світу ще одного молитвеника і ходатая що стоїть нині біля престолу Господнього – преподобного Амфілохія, якого кедебісти у дні атеїстичного розбою у монастирі витягнули з келії, заткнули рот ганчіркою і завезли в Буданівську психлікарню. За що, скажіть? Чому потім не дозволили йому молитися у монастирі, а відправили монаха в село.

За що приклеїли інокам ярлика "ворог народу", за що судили, в тюрми саджали, виписували, вивозили, виганяли? Із двохсот монахів залишилося тільки двадцять, – то де вони поділися, за що постраждали? Знайте! За чистоту віри! За дім Божий, за свій дім, за обитель преподобного Іова. А гнали їх, мучили ваші ж попередники, прикриваючись гуманністю, будівництвом світлого комуністичного майбутнього. Це ж вони, про це в Почаєві всі добре пам'ятають, за одну ніч розібрали 300-літню трьохкупольну каплицю Олександра Невського, а в забраному у Лаври будинку (колишньому монашеському готелі, тепер там Духовна семінарія) розмістили музей атеїзму. І з цього сатанинського центру за високу платню травили душі і старшим, і дітям, паплюжили Святу Лавру. А у святкові дні так звані "патріоти" – комсомольці, комуністи стояли на воротах і слідкували, а то і не пускали, хто йшов у Лавру. Було і таке: в центрі міста на видному місці на причепах кіно безплатно "крутили", щоб тільки відвернути людей від Святої Лаври. Керівники Музею в образі Андріюка та Сторчика разом зі своїми співробітниками (науковцями в лапках) все щось писали, оббріхуючи, як і тепер, на сторінках тодішньої радянської преси святу гору і насельників її. Чого добивалися вони? А чого добиваються нинішні писарі?

Перевертень Андріюк уже на початку 80-х років хотів, навіть, возвести два висотних будинки перед Лаврою у саду, щоб закрити її від людей. Раби-люцифери запланували були ще і танцювальний майданчик в лаврському саду, а потім і великий свинокомплекс. Братія не терпіла, не мовчала, стукала у двері від найнижчих до найвищих інстанцій, щоб тільки не здійснили своїх планів безбожники.

Не вдалося. Обійшлося тільки невеликим телятником на монастирській економії, як і не вдасться нині реалізувати безбожні плани, бо, крім людського розуму, є ще вищий розум – сила і воля Господня, є заступники гори Почаївської.

Історія вчить, що на всіх, хто протягав чи протягає руки до Святині, збувається заповіт Анни Гойської, фундаторки монастиря на цій горі: "...на всяком таковом, кто только нарушил бы в чем-либо волю мою ко вреду того монастыря, да пребывает анафема и всякое неблагословение с проклятием..."

Не просто було в ті часи устояти, багатьох і захопило світле комуністичне майбутнє – не потрібно було думати про душу, за її спасіння, хоч Господь нагадував, творив чудеса. Ще пам'ятають у Почаєві, як Ічанський – перший секретар райкому партії, – закриваючи Монастир-Скит, із словами: "Якщо є Бог, то нехай забере у мене найдорожче", зривав з стін Скитських храмів ікони. І Господь забрав. Через дві години він отримав телеграму з повідомленням про загибель дочки під час дослідів в хімічній лабораторії Львівського наукового інституту. Після похорону богоборець в Почаїв більше не показувався...

Ще один з співробітників КДБ, заручившись обіцянкою перед органами влади закрити монастир, помутився розумом і застрілився власним пістолетом.

Якщо все те ви забули, то нагадуємо, а коли не знали, то знайте, робіть певні висновки. Схаменіться. Всім здравомислячим зрозуміло, що, прикриваючись ура-патріотизмом, ви зводите наклепи на Лавру, на іноків, але яку ж ціль переслідуєте, чого хочете? Тоді ми були ворогами Радянського Союзу, а тепер, виходить, вашими? Але як і тоді, так і тепер ми служимо Богу, а вам, знайте, служити ніколи не примусите.

Ви виставляєте нам цілий ряд претензій: найперше вас болить духовна єдність з Руською Православною Церквою; ви не розумієте служб на церковнослов'янській мові; вам хочеться державні гімни в церкві чути, – то, може, ще й запропонуєте прапор замість хоругв? Вам, навіть, проповіді, виголошувані нами на українській мові, вчуваються на російській. Не бувши в нашій сім'ї, не спілкуючись з нами, ви звідкись взяли, що насельники – москалі. І, нарешті, звідки ви взяли, що Московський Патріархат, якому підпорядкована Українська Православна Церква, має наміри перебрати у власність нашу Лавру? Особливо "стурбовані" депутати з фракції "Наша Україна" в обласній раді. То підніміть, шановні, документи і вдумливіше вчитайтеся: "...заявляєм, Московская патриархия не имеет никаких притензий на какое бы ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви". (Олексій II Міністру Юстиції п. Онопенку В.В. від 29.12, 1993р.№ 1388).

А ще краще було б, якби ви зайнялися вирішенням злободенних питань народу нашого, який губить свою моральність десь на закордонних теренах заробітчанами. Ми ж своє нелегке призначення не міняємо, монаший подвиг смиренно несемо, щодень возносячи молитви до Господа і за вас, грішних, і за землю нашу, і за народ. І носимо один і той же клобук і не міняємо, як ви свої шапки, в разі зміни влади чи державного устрою.

Важко устояти в чистоті, в правді, в істині. Важко тому, хто немає віри в Бога, а живе надією на власні сили. Тому-то так мало монастирів, так мало іноків – хоча бажаючих багато. Приходять, щоб уникнути багатьох мирських проблем, та не витримують випробувань – іскусу. Із послушників тільки один процент залишається нести непростий подвиг монаха. І все це по волі Божій, а ви, свідомо, а може і ні, та скоріше, що ні, ідете проти волі Його, ускладнюючи і без того важкий життєвий подвиг іноків, на який ніколи і не відважилися б. І грішите, накликаючи на себе гнів Божий. Схаменіться! Ваш "патріотизм" – це справжнісінький наклеп на ні в чому невинних молитвеників, і це великий гріх.

Патріоти, а чи богоборці, схаменіться!

(Архім. Апелій Станкевич, чотири рази судимий і тричі ув'язнений

за Почаївську Лавру в 60-70 роках)

Почаевский листок

Зі сторінок сайту "Православие Доброполья"