Загострення стосунків між РКЦ та українськими греко-католиками набирає обертів. І справа не лише в тому, що УГКЦ вже давно спрацювалась, як проект. Складність ситуації лежить набагато глибше, на дні відносин між РКЦ та УГКЦ. Вони, доречі, останнім часом складаються не надто позитивно.

З усього очевидно, що українські греко-католики вже просто набридли Римському Понтифіку, чому є маса адекватних причин. Перша з них полягає в тому, що УГКЦ перестала виконувати свою функцію, в контексті якої ця конфесія мала бути перехідним етапом від Православ’я до католицизму. По-друге, претензії та апетити УГКЦ стають все більш зухвалими. Чого тільки вартує вимога уніатів щодо надання їм статусу патріархату, тобто фактичної незалежності від РКЦ.

Третім пунктом можна було би визначити закордонні зазіхання греко-католиків на потенційну римо-католицьку паству. Тут відкривається багатьом невідома сторінка про завуальовані конфлікти між РКЦ та УГКЦ в питаннях пастирської опіки української діаспори за кордоном. Очевидно, що Ватикан не хоче розвитку свого надокучливого сателіта. Особливо на тих територіях, де РКЦ спокійно тримала б перевагу без будь-якої сторонньої допомоги.

Насамкінець, варто було би відзначити стратегічні програші РКЦ у стосунках з православним світом через уніатство. В процесі офіційних зустрічей представників православного та католицького світів, останні всіляко стороняться греко-католиків, немов прокажених. Це очевидно також з тих спільних православно-католицьких заяв, де відкрито засуджується уніатизм. Класичні католики очевидно цураються свого породження в образі УГКЦ.

Довідка [1]:

1969 рік – римські первосвященики не підтримали ідею створення в Україні Києво-Галицького патріархату, висловлену на єпископській конференції Української католицької церкви;

1992 рік – не підтримали аналогічне рішення синоду Української греко-католицької церкви;

1975 рік – не знайшла підтримки з боку Ватикану ідея іменування греко-католицького кардинала Йосипа Сліпого патріархом. У Римі, на відміну від українських греко-католиків, вважають, що католицька кафедра, яка існувала до 1893 року, не є вакантною, а померлою, і для її відновлення немає достатніх підстав;

1996 рік – Папа Римський Іоанн Павло II без попередження України вивів з підпорядкування Львівської митрополії Перемишльську греко-католицьку єпархію і передав її голові Римо-католицької церкви в Польщі варшвському кардиналу Глемпу;

2002 рік – Рим в односторонньому порядку призначає о. Мілана Шашіка Апостольським Адміністратором ad nutum Sanctae Sedis Мукачівської єпархії Греко-католицької церкви з центром в Ужгороді. У 2011 році в Ужгороді було створено «Закарпатський греко-католицький союз імені Івана Маргітича», який зазначав, що Мукачівська єпархія не підпорядковується УГКЦ. На засіданні союзу скаржились, що «навіть офіційний вісник Ватикану називає Мукачівську єпархію «русинською». Існує пряма заборона єпископа поминати під час богослужінь голову УГКЦ, не заохочується вживання української мови в церквах».

Зпоміж наведених вище фактів особливу увагу привертає напруженість стосунків між УГКЦ та РКЦ в питанні опіки українців діаспори, особливо в Італії та Іспанії. Так нещодавно Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії Діонісій Ляхович заявив про те, що Ватикан створює штучні перепони для уніатів діаспори.

«Хоча ординаріат було створено ще в червні, але досі не відбулося жодного руху вперед. Я написав листа до ординарія (17.06.2016), вітаючи його з призначенням. Крім того, у цьому листі я висловив проханням про аудієнцію, бажаючи представити архієпископові стан наших громад в Іспанії і обговорити мою майбутню співпрацю як Апостольського візитатора. Проте досі не отримав відповіді», – повідомив Ляхович у своїй доповіді членів Синоду єпископів УГКЦ у Брюховичах.

Іншими словами, римо-католицький єпископат, який мав би сприяти розвитку уніатства серед діаспори, робить все можливе, аби хоч якось загальмувати цей процес. Також Діонісій Ляхович повідомив цікаві статистичні данні щодо чисельності греко-католиків в Італії, вказавши на те, що кількість громад не пропорційна кількості необхідних для їхньої опіки храмів. «Ми в Італії маємо шість власних парафій, але громад маємо 150. Коло 60 священиків служать стабільно. Крім того, є велика кількість монахів, монахинь, студентів, які постійно нам допомагають. Докладено багато зусиль, аби створити екзархат. Цей процес уже пройшов через Ватикан, дійшов до Конференції Єпископів Італії», – зазначив Ляхович.

Свідчення Ляховича вказують на те, що офіційна РКЦ абсолютно не сприяє розвитку уніатства за межами України. Така резервація греко-католицизму не в останню чергу пов’язана з тим, що греко-католики досить спокійно сприймають перебування на богослужіннях західного обряду. Тому блокування розвитку уніатства на Заході збоку РКЦ виглядає цілком обґрунтовано.

Подібна ситуація чітко вписується у загальну концепцію РКЦ, яка нещодавно оголосила «похід на Схід». Дії та заяви високопосадових осіб римо-католицької церкви свідчать про те, що такий проект, як греко-католицизм буде поступово закриватись. Це підтверджується і тією блокадою, яку Ватикан влаштував греко-католикам в країнах Євросоюзу.

Також дивує та легкість, з якою Ватикан приносить греко-католиків в жертву заради великої геополітичної гри РКЦ на міжнародній арені. Востаннє римо-католики поклали унію на вівтар перед РПЦ, намагаючись таким чином залагодити давній конфлікт між РКЦ та РПЦ на цьому ґрунті. Ні для кого не є таємницею, що Ватикан шукає будь-яких можливостей, аби зміцнити свої стосунки з Руською Церквою. Не можна заперечувати, що подібні «дарунки» можуть бути частиною з реалізації плану «походу на Схід».

Найдивніше те, що греко-католики смиренно ковтають образу за образою, знову і знову прославляючи свого Понтифіка. Українські уніати воліють не помічати загравань Папи з Московським Патріархом, разом з цим позиціонуючи себе патріотичною силою. І хоча Папа Франциск неодноразово висловлював позицію, яка зовсім не стикується з тезами, що їх висловлюють в Україні уніати, останні лишаються вірними Папському престолу, не помічаючи того, як їх затискають у кліщах.

Папа Римський, з позиції своєї непогрішимості, може чинити з греко-католиками що завгодно. Створивши проект під назвою «унія», в Ватикані всього лиш знайшли тих, хто буде виконувати всю брудну роботу, до якої греко-католики завжди брались з фанатичним завзяттям. Бажаючи заробити собі визнання в очах Папи, уніати не можуть змиритись з тим, що стали іграшкою в руках свого духовного провідника, і незважаючи на жодні «подвиги», так і залишаться не до кінця католиками та не повністю православними.

1. Олексій Шуба. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз). - Криниця, 1999. - 324 с., - С.266