Микола Данилевич: "Думки після конференцій..."

Приємно, що в місцях проведення різних конференцій є православні парафії інших Церков. Таким чином, не пропускаєш святкових богослужінь. Для священика це важливо. На Різдво Божої Матері (21 вересня) служив у Кракові, на Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня) - у Варшаві, та ще й випало так, що співслужив за Літургією Блаженнішому Митрополиту Савві, Главі Польської Православної Церкви. Вчора, тільки я зайшов у вівтар під час всенощної, взяв благословення в Блаженнішого Савви, а він мені одразу: "Так, о. Міколай! Завтра служиш і говориш проповідь українською мовою!". "Благословіть!", - що тут ще скажеш)?

Сьогодні так і було, говорив проповідь українською в кафедральному соборі св. Марії Магдалини. Звичайно, в присутності Предстоятеля Церкви проповідувати - справа дуже хвилююча, але якось справився). Блаженніший, як тільки я зайшов після проповіді у вівтар, сказав "Дякую!" і благословив просфору. Така традиція кафедрального собору - проповіднику просфору.
А взагалі, коли заходиш в православний храм закордоном, таке відчуття наче додому приїхав. Церква, якими б автокефальними не були б її частини, є єдиною. Це велика Христова сім'я. Щиро жаль і якось прикро за тих, хто перебувають за межами тієї сім'ї та ще й озлоблюються та наговорюють на неї (сім'ю Христову), і при цьому кажуть, що хочуть ніби увійти до неї. Двері Церкви відкриті, але вони пхаються через вікна, шукають чорний хід, вишуковують тих, хто би зсередини якусь фіранку відкрив би і т. д. Церква - сім'я.
Хлопці, ну залізете ви через вікно, а далі? Як це сприймуть ті, хто в будинку живе?
Не хотів би писати про це в цьому тексті, але серце священика якось не заспокоюється, поки в нас така ситуація. Щиро бажаю, щоб все налагодилося. Запрошення є, воно дійсне, приходьте! Але, згідно з євангельською притчею, треба одягнути "весільну одежу", інакше є ризик того, що Господар будинку може запитати "друже, а ти як попав сюди без весільної одежі?" А що це за одежа? Церковність, мирний і смиренний дух, відсутність агресії, злоби і т. д. Таких чекаємо, приймаємо, обіймаємо! Більше того, як тільки побачимо таких людей на горизонті, чекати не станемо, побіжимо на зустріч, на шию впадемо, обнімемо, поцілуємо, перстень дамо, одежу нову, баранця (або порося) заколемо і святкувати й радіти будемо
!