10 вересня, у свято Обретіння мощей преподобного Іова Почаївського, група паломників Свято-Воскресінського храму вирушила у місто Почаїв, яке  відоме тим, що в ньому знаходиться Свято-Успенська Почаївська Лавра – велична святиня нашої землі. Організувала поїздку, за пропозицією батьків молодшої групи духовно-просвітницького центру «Держава», Майя Анатолівна Коваль.

Батьки і діти висловлюють подяку отцю Михаїлу і матушці Любові за те, що супроводжували групу. Священик дав благословіння на початок подорожі і ми вирушили у дорогу. Ледь почало світати, батюшка розпочав екскурсію. Його розповіді містили не тільки історичні відомості, а й багато переказів про життя Святих. Розповідав отець Михаїл притчі, вчив як поводитися християнину, щоб була користь для душі, поєднував екскурсію із корисними порадами.

10.09У цей день мощі Святого Іова Почаївського були внесені до храму, де ми могли поклонитися їм.  Одне з найбільших чудес Почаївської гори – явлення Матері Божої в 1240 році. На місці, де явилася Богородиця, залишилася Стопочка, з якого витікала цілюща водичка, усі паломники приклонилися до цієї святині й скуштували свяченої  води.

Святиня Лаври – стародавня ікона Божої Матері, яка проявила свою чудотворну сутність. У молитві до Матінки Божої зцілилося багато людей. В храмі в цей день опустили ікону для прихожан (вона розташована на  іконостасі, який подарував Лаврі імператор Олександр ІІ в 1859 році). Усі християни приклонялися до чудотворного образу і просили Богородицю про  її заступництво у такий нелегкий для нас час. Паломники захоплювалися архітектурою Успенського собору – дивної прикраси Почаєва, потім проходили галереєю всіх святих в Землі Руській. Нас неначе супроводжували і благословляли Святі Отці, які зображені на стінах. Хто зумів заглибитися у прадавнє єство святині, той обов’язково відчув і православну істину і глибину християнського подвигу і саму присутність Живого  Бога.

 

У печері преподобного Іова ми приклалися до мощів Амфілохія Почаївського. Я зрозуміла, що зберігаючись, нетлінні мощі вірних ревнителів християнської віри переконують нас у необхідності праведного життя, дають надію на зцілення від  хвороб, укріплюють нашу віру. У молитві біля них ми наближаємося до Господа. Отець Михаїл розповів  про заснування братського кладовища,  про будівництво нової дзвіниці, про зведення  Троїцького собору. Усі бажаючі мали змогу придбати духовну літературу, іконки, хрестики, зробити світлини на пам'ять.

Після цього група вирушила до Почаївського Свято-Духівського монастиря. У ньому ми під час молитви прикладалися до мощей Святих, до ікони прп. Серафима Саровського.  Поклонилися також мироточивій главі невідомого святого з Києво-Печерської Лаври. Помолилися біля ікони Божої Матері «Споручниця грішних», яка сама чудесно відновилася, та біля ікони «Іверська», яка була написана в 1912 році на Святій горі Афон.

Найбільш відомою святинею у монастирі-скиті являється Чудотворний Хрест святого подвижника Микити Стовпника, до якого віруючі звертаються з молитвами від нападу злих духів. Цікаво, що Чудотворний Хрест  важить 1 кг. Коли отець Михаїл одягав його на кожного з нас , щоб вберегти від усякого зла,  я подумала, як важко було Святому носити Чудотворний Хрест, а ми часто забуваємо надіти малесенький натільний хрестик.

У цей день ми побували на монастирському кладовищі. Відвідали місце поховання Преподобного Амфілохія Почаївського. Пострижений у монахи з ім'ям Йосип, отець  виконував різні роботи: послух у Лаврі, лікував хворих (особливо прославився як костоправ) і не брав за це плати.

Неабиякими переживаннями була наповнена подорож на гору Божу. Отець Михаїл постійно розповідав нам багато цікавого. Особливо раділи діти, бо почувалися комфортно у лісовій прохолоді і поводилися невимушено, адже вони ще маленькі. А ми, грішники, вперто пробивалися Божою стежкою на гору до Святого джерела, де люди зцілялися його водою від різних хвороб. Ми теж хотіли випросити для себе і своїх рідних Божої милості, тому дуже раділи, коли обливалися святою водою.

Богородиця проявила себе на Божій горі не тільки Святим джерелом, а й печерою, в якій, за переказами, зі стелі  стікають її життєдайні сльози. Слізки Богоматері допомагають усім, хто приходить до неї за заступництвом із любов'ю та вдячністю. Ми піднімалися на гору, щоб помолитися, попросити у Пречистої Богородиці заступництва за свої гріхи перед Богом, і звичайно ж здоров’я, віри і любові

Після цього ми відвідали дерев'яну церкву. Найбільше храм сподобався маленькій Поліночці. Тут на Божій горі служать особливо урочисті Божественні Літургії.

 Цього дня  наша група відвідала ще одне місце, яке відоме не тільки своєю святістю, а й величезної цілющої силою. Це Джерело Святої праведної Анни. Ми приїхали сюди, щоб поклонитися святині, випити води й облитися цілющою водою. Паломники мали змогу відпочити, прийняти обідню трапезу, знайти тут душевний спокій. Для мене це місце дуже болюче, бо приїжджали сюди з чоловіком сім років назад і випросили у Бога свого синочка Іллюшу. Тому хочеться повертатися сюди знову і знову, щоб подякувати  Господу за все, щоб відслужити подячний молебень до святої Анни, бо за її молитвами Господь послав нам довгоочікуваного сина.

Також ми відвідали в Кременці Богоявленський жіночий монастир. Діти спостерігали за білочками (вольєри з якими розміщені на території монастиря). Тваринки найбільше сподобалися Кирилку. Потім ми вирушили до храму, де приклалися до чудотворних  ікон. Після цього діти мали змогу попити монастирського квасу, скуштувати морозива і відпочити.

Хотілося ще побути у святому місці, але настав час вирушати додому. Дорогою почула  відгуки паломників: Христинці сподобалося підніматися на гору і відвідувати храми, маленька Катеринка запам’ятала дерев’яну церкву, бо вона не така як всі. Тетяні Томак сподобалося, як отець Михаїл обливав нас святою водичкою на Божій горі.  Христинка була в захваті, коли отець Михаїл допоміг їй збігти з горбика, підтримав і на руках підкинув у ввись. Валерії Жук сподобалася Лавра, вона зрозуміла, що треба бути віруючою людиною, щоб Господь оберігав від біди. А Ліана Любовецька у захваті промовила, що Почаїв для неї – незабутнє місто на все життя! Прихожанка Світлана ділилася враженнями: «Я захоплювалася архітектурою храмів, молилася перед іконами під час богослужіння, мені було дуже цікаво на Божій горі.» Слободян Юрій розповів наступне: «Я, дружина Лариса, і донечка Катруся дуже любимо Почаївський монастир. Словами не передати нашого стану душі: ми захоплені величчю церков, красою рідної землі, до сліз розчулені Божою благодаттю. Дякуємо отцю Михаїлу, матушці Любові за турботу, Майї Анатоліївні за організацію поїздки, а водієві Ігорю за надійність у дорозі».

Особисто я ніколи в житті не почувалася краще, ніж того дня. Я не зважала ні на втому,ні на хворобу, а дякувала Богу за все. За те, що маю дім і діти, за те, що ніколи не була голодною, покинутою, за людей, які врятували моє життя, за чоловіка, який вивів мене за руку на Божу гору. Вірю, що Матінка Божа не залишить нас, своїх дітей без помочі, обов’язково попросить Господа нашого Ісуса Христа, щоб простив наші гріхи і послав на нашу землю мир. А все, що потрібно нам  зробити – повірити в Бога, усвідомити свою гріховну сутність і покаятися. А потім потроху вчитися любити ближнього – щиро, милосердно, безкорисливо, жертвуючи своїм, щоб допомогти нужденному.

Є. А. Матус
Педагог-організатор
духовно-просвітницького
 центру «Держава»